Саме тут у XVIII-XIX столітті перебували неодноразово польські королі та вельможі, Олександр Пушкін, Павло Пестель, Олександр Суворов та інші всесвітньо відомі особи.

Це пов’язано з тим, що Станіслав Потоцький мав тут свою резиденцію, яку називали «Подільським Версалем». Нещодавно проведений у Тульчині «Operafest» підтверджує, що свій статус культурного центру це місто не втратило й сьогодні.

Розглянемо дореволюційні фотографії Тульчина, щоб побачити, яким було це місто у свої славетні часи.

Почнемо із синагоги, які тоді були у багатьох містечках Вінниччини. За даними всеросійського перепису на 28 січня (9 лютого) 1897 року у місті налічувалось 16 245 осіб населення, з них 61,90 % — євреї. Тому така чисельна єврейська громада не могла бути без синагоги. Взагалі історія єврейського населення у Тульчині має велику історію. На початку XVII століття єврейська громада Тульчина була однією з найбільших у Брацлавському воєводстві, але під час «Хмельниччини» її практично знищили. Тульчинська трагедія, в ході якої загинуло близько двох тисяч чоловік, сталася у 1648 році, відразу ж після різанини, влаштованої козаками в сусідньому Немирові. Діяльність Станіслава Потоцького стала однією з найважливіших причин того, що до кінця XVIII століття єврейська громада Тульчина стає найбільшою на Поділлі, обігнавши у зростанні навіть громаду Немирова.

Звичайний ринок тих років у містечках Поділля. Подібний ринок був і у Вінниці.

Будинок чоловічої гімназії до наших днів у первинному стані не зберігся.

Також не зберігся парадний вхід до маєтку Потоцьких.

Сьогодні будинки такого плану у Тульчині можна побачити у центрі та околицях.

Костел дійшов до наших днів, але під час радянської влади церква свій купол.

Зараз у цій будівлі знаходиться школа-ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Досить просторим був центр Тульчина у дореволюційний час.

Вулиця Суворова (Дворцова) тоді і зараз.

У Тульчині була встановлена колона на честь Станіслова Потоцького, яка до наших днів не збереглась.

А цей обеліск часто плутають з колоною на честь Потоцького, про яку писали вище. Але це зовсім іншим пам’ятник, який присвячений важливій події у Тульчині. 17 травня 1787 року останній польський король Станіслав Август Понятовський на зворотньому шляху з Каневу заїхав у Тульчин до графа Станіслава Потоцького та пробув тут чотири дні. Володар маєтку граф Станіслав Потоцький запрошував короля до себе для обопільного примирення, після неприємних сутичок з королем. На згадку про візит короля, Потоцький подарував свободу мешканцям Тульчина, які проживали в радіусі «12 тисяч ліктів» (або 1 польська миля, яка дорівнює біля 8 кілометрів). Обеліск було встановлено у центрі міста. Він складався з кам’яного п’єдесталу, на який поставлена витесана з піщаника колона, яка закінчувалась залізною кулею зі шпилем. Навколо колони у барельєфі зроблений напис польською мовою, який засвідчує про те, що граф Станіслав Потоцький кріпосним мешканцям Тульчина подарував міщанські права та звільнив їх від кріпосної залежності.

Цей історичний обеліск простояв до 1956 року. За клопотанням голови Тульчинського райвиконкому, колону було демонтовано «як така, що закриває собою перспективу пам’ятника Суворову». Близько шести років на місці обеліску стояв електричний стовп. Потім обеліск просто «валявся» біля огорожі краєзнавчого музею. Зараз обеліск знаходиться на території Тульчинського краєзнавчого музею у неповному вигляді, відсутні металева куля та шпиль.

Такі пожежні частини з наглядовим майданчиком були у багатьох населених пунктах, поки їх не замінили сучасними варіантами. Схожа пожежна частина була у селі Селище, яку зобразили у кінокартині «Стежки-доріжки» 1963 року.

Ставок на річці Сільниця, який знаходиться на північній околиці Тульчина.

Закінчуємо розповідь про дореволюційний Тульчин фотографіями його околиці. Тоді це місто було у двічі меншим за Вінницю.