Багатогранна, яскрава творча діяльність народної аматорської капели ім. М. Д. Леонтовича

0
241

Славна Україна готується до великого свята в житті світового мистецтва – 140 річчя з Дня народження композитора  Миколи Дмитровича Леонтовича.

Тульчинська громада, славна Вінниччина та співоче Поділля пишаються тим, що єдина народжена майстром народна хорова аматорська капела Леонтовича продовжує своє життя вже понад 95 років і продовжує співати унікальні хорові мініатюри великого маестро Леонтовича і в наш час.

Капела залишається єдиним знаковим яви­щем у контексті української музики XX сто­ліття, створеним зусиллями неперевершеного майстра Миколи Леонтовича. Засно­вана композитором на кращих традиціях хорового співу, вона була перевірена часом ізалишившись єдиною, дбайливо збережена наступними поколіннями. Саме в цьому полягає її важливість, новаторство і неповторність.

Капела була створена 1.09.1920 р., коли Миколу Леонтовича призначили завідува­чем секції мистецтв відділу народної осві­ти повіту. На цій посаді він сприяв форму­ванню духовності населення міста та ство­рив капелу, яка не лише об’єднала обда­рованих співаків, а й стала осередком спі­лкування, творчості, взаємозбагачення, то­вариством інтелігентних, освічених і мис­лячих людей. Капела об’єднує обдарова­них шанувальників хорового співу. Хор роз­горнув значну концертну діяльність на По­діллі, а в сільській місцевості знайшов справжніх шанувальників мистецтва.

Завдяки капелі Леонтович сформував власний музичний почерк, зберіг та опрацював первісний подих кожної знай­деної пісні. Одна з особливих прикмет його диригентського стилю – багата тембральність звучання хору, вміння вибудувати звуковупалітру засобів художньої виразності на основі закономірностей церковного спі­ву, відчуття пластики музичної форми, яск­равий артистичний хист та темперамент хористів. Маестро став душею творчості капели. У той час хористи на концертах демонстру­вали неймовірну звучність голосів, підно­сячи виконання твору до рівня оркестру.

Історичні обставини склалися так, що твір «Щедрик» взагалі став символом різдвяних пісень у 8 країнах Європи та позивною ме­лодією американських космічних кораблів «Шатл». Така популярність обробок композитора пов’язана з тим, що в багатьох кра­їнах Європи та Америки на початку XX сто­ліття з успіхом гастролював український хор Олександра Кошиця, артистичний феномен якого базувався на найкращих аранжуван­нях Миколи Леонтовича. Він сприяв зрос­танню іміджу української хорової культури та збагатив художній досвід хорового вико­нання й творчості на європейському конти­ненті. Коронною точкою репертуару хору Кошиця були автентичні зразки – «Щедрик» і «Дударик».

Тоді за вказівкою влади репертуар хору мав складатися переважно з революційних та кількох народних пісень в обробці Ми­коли Леонтовича з обов’язковим виконан­ням «Щедрика». Керівництво районуактивно підтримувала саме такий репертуар капели.

Після трагічної загибелі композитора диригентом колективу став його учень, надалі заслужений диригент України, про­фесор Одеської консерваторії Н. Покровський. Саме під його керівництвом капела першою в Україні (в лютому 1921 р.) вико­нала передсмертний твір Леонтовича «Смерть». Пізніше диригент писав: «Пер­ший концерт пройшов з таким успіхом, що нам довелося повторити його кілька разів, бо чимало людей не змогли потрапити на нього». Надалі виступи хору відбувались у клубах, школах, народних домах, театрах, а то й взагалі у саду, на майданчиках просто неба.

Оновленню хору значно посприяв відо­мий подільський композитор Родіон Скалецький, який очолив капелу (45 осіб) у 1926 р. Для неї пошили національні кос­тюми. Акомпаніатором став створений стру­нний оркестр з 15 осіб на чолі з керівни­ком Д. Клевчуком. Репертуар капели скла­дався переважно з творів Леонтовича, нові твори пролетарської музики оцінювалися як убогість і безглуздя, за що Скалецький отримав прізвисько «Стара українська піс­ня». Хористи при керівникові осягали ос­нови музичної грамоти та згодом здобува­ли освіту. Місцеве керівництво, оцінивши професіоналізм виконавців, зареєструрало хор як «Державну капелу ім. М.Д. Леонто­вича» при Брацлавському повітовому комі­теті народної освіти. Учасники капели ста­ли членами професійної спілки працівни­ків мистецтв РОБІС і користувалися пільга­ми радянських службовців.

Тридцяті роки стали часом, позначеним сталінськими репресіями, коли органи КДБ втрутилися в діяльність капели. В колек­тиві вимушені були змінити підряд двох диригентів – Р. Скалецького, репресова­ного у 1933 р., та М. Гриневича, ув’язне­ного у 1938 р.,їм інкримінували статтю, пов’язану з контрреволюційною діяльніс­тю. За Гриневича хор ще зберігав свій ви­сокий рівень майстерності, однак репер­туар його мусив складатися з творів про Сталіна, революційних маршів та пісень з кінофільмів, і лише в останньому відділі концертів виконувалися народні пісні. Ви­ступала капела в рамках агітаційних поїз­док перед виборами та під час їх проведення, а та­кож на різноманітних олімпіадах та масо­вих заходах у рамках хлібозаготівельних кампаній. Останній довоєнний диригент та співак ОлександрВоскобойник керував капелою неповні два роки. Під його керівництвом роль капели цілком звелася до рівня ра­йонної агітаційної бригади. Славний диригентбув розстріляний фашистськими загарбниками в перші дні окупації Тульчина.

У роки Великої Вітчизняної війни люди потягнулися за підтримкою до православ­ної віри. Румунські окупанти, захопивши Тульчин, негайно почали впорядковувати храми. У найкоротший термін вони відно­вили Домініканський собор. У церковному хорі літургію виконували учасники капели, які не встигли виїхали з міста. Це – Іван Козловський, Володимир Погребняк, Єгор Мельник, Михайло Ільков, сім’я Мацепудри. Хормейстером хору був ДмитроКлевчук. Саме завдяки цьому керівникові вперше в хорі зазвучали духовні твори Миколи Леон­товича. У середині 1942 р., шануючи про­фесіоналізм хору, окупанти запросили його заспівати в храмі на вінчанні румун­ського короля Михайла. Під час богослу­жіння хористи-підпільники забиралися під купол храму і, ризикуючи життям, слухали повідомлення Совінформбюро та друкува­ли листівки. У звільненому від окупантів Тульчині хор ще кілька разів виступив про­сто неба і невдовзі тимчасово припинив свою діяльність.

У 1946 р. у країні почалося відродження культури і мистецтва. Керівником хору став диригент військового оркестру старшинаЕвгеній Волошин. Традиції, закладені великим майстром, продовжували жити, незважаю­чи на складні суспільно-політичні умови. Ке­рівники капели пристосувалися до існую­чого режиму, зберігаючи недоторканність хорового співу як народного мистецтва. Вони розуміли свій обов’язок служіння на­роду у виконанні хором акапельних обро­бок народних пісень Миколи Леонтовича.

У 1950 р. хормейстером колективу стає знакова постать – МячиславЦинар, який запро­сив у капелу акомпанувати і співати в 1950- 56 рр. молодшу дочку композитора На­дію Леонтович (викладача музичної школи та училища культури). Вона активізувала роботу хорового колективу і збагатила своєю присутністю історію капели. Відтоді почався зоряний час колективу. Він їде на декаду Українського мистецтва і літерату­ри в Москву, підготувавши нову програму. Вперше ставиться твір великомасштабно­го плану – опера Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Успіх капели був винятковим. За сім місяців здійснено 14 постановок видатної опери. Керівництво району на знак визнання високої майстерності коле­ктиву неодноразово матеріально й мора­льно стимулювало його учасників.

З 60-х років популярність хору зросла неймовірно. На республіканському огляді – конкурсі в 1965 р. хористи посіли 1-е мі­сце. За високу професійну виконавську майстерність атестаційна комісія присвої­ла колективу звання «Народна хорова са­модіяльна капела».

З роками склад капели оновлювався. На зміну уславленому диригентові М. Цинару прийшла його учениця, молода випускни­ця консерваторії Віра Голюк, фахівець висо­кого рівня. Висока майстерність співаків, працездатність і здібності диригента дава­ли можливість капелі перебувати у відмін­ній формі. Репертуар поповнився оригіна­льними хорами М.Леонтовича «Легенда», «Льодолом», «Літні тони», «Моя пісня», «За­повіт», П. Ніщинського «Вечорниці»… І ко­лектив мав успіх та визнання.

Капела стала першим лауреатом обла­сної премії М.Д. Леонтовича, неодноразо­во була учасником Всеукраїнського теле-турніру «Сонячні кларнети». У цей період в Тульчин до капели в гості двічі завітали члени українсько­го робітничого хору ім. Леонтовича з м. Нью-Йорка. За творчі досягнення хорового колективу художній керівник Володимир Шкуратовський був нагороджений «Кришталевим рогом доста­тку» міжнародного рейтингу популярності «Золота Фортуна».

Нині хоровий колектив живе в тісній співпраці з училищемкультури і музичної школи, він став чудовою творчою базою для студентів і викладачів цих навчальних закладів. Виконавська майстерність капе­ли цілком залежить від складу, в якому всі роки співає значна частина колективу училища. Завдяки цим хористам капела витримувала найважчі дні у своєму житті. Капела ім. М. Леонтовича – це осередок хорових і співочих традицій Подільського краю.

В історії колективу були яскраві творчі злети, всеукраїнське і всесоюзне визнан­ня, були і трагічні сторінки репресій і фак­тичного розгрому, були роки занедбаності і розколу. Але тут продовжують жити ос­новні традиції, закладені ще Миколою Дмитровичем Леонтовичем.

Багатогранна, яскрава творча діяльність народної аматорської капели Леонтовича підносить українську культуру, зміцнює засади її майбутнього поступу. Унікальна капела створена славетним Леонтовичем продовжує славні традиції свого засновника.

Співай же, капело, співай, щебетушко! Розсипай по світу пісні своїх синів!

Губаль Алла