Біометричні паспорти і кінець світу: чого боятися православним?

0
51

Не встигли вщухнути пристрасті по ІПН, як знову «впровадження в Україні біометричних документів протягом останніх кількох років викликає занепокоєння у багатьох віруючих Української Православної Церкви».

Саме ця стурбованість деякої частини православних громадян України і послужила приводом для звернення Священного Синоду УПЦ до Президента, прем’єр-міністра і спікера Верховної Ради. З цього звернення, власне, і взята наведена вище цитата.

Втім, це не перший випадок в історії Православної Церкви, коли в її огорожі виникала дискусія, викликана есхатологічним очікуваннями, навіяними в першу чергу текстами з Апокаліпсису.

Одкровення Іоанна Богослова (Апокаліпсис), мабуть, сама таємнича і найзагадковіша книга Святого Письма. Вже один факт того, що Апокаліпсис став фактично останньою книгою, включеної в канон Нового Завіту, говорить багато про що. Між іншим, на православному Сході цей процес супроводжувався серйозними труднощами.

І дійсно, тема останніх часів завжди хвилювала і до сих пір продовжує хвилювати людські уми. В першу чергу це стосується християн, причому незалежно від їх конфесійної приналежності, від того чи іншого історичного періоду існування Церкви.

Уже перші християни цілком жили есхатологічним очікуваннями, перебуваючи у твердій впевненості швидкого кінця світу і другого пришестя Христа Спасителя. Трохи пізніше (близько 400-го року н.е.) великий вчитель Церкви святитель Іоанн Златоуст попереджав своїх сучасників про близькість кінця світу і прихід антихриста. Не менш сильними були есхатологічні очікування і на Русі: в 1492 році, коли за старозавітним літочисленням виповнювалося 7 000 років від дня створення світу, на Русі не складали пасхалія, будучи твердо впевненими в неминучий кінець світу. Чекали біди і в 1666, і в 2000 роках.

А вже на роль антихриста претендентів у світовій історії було хоч відбавляй: імператор Нерон, Петро Перший, Наполеон, Сталін, Гітлер і т.д. Не менш драматична ситуація складалася і з так званої «печаткою антихриста», з якою нерідко ототожнювалися численні перепису населення, виправлення богослужбових книг, посвідчення особи, паспорти (особливо перші радянські паспорти, що вводяться в СРСР в період жорстоких гонінь на Церкву) і т.д.

Насправді, у всьому цьому немає нічого дивного або незвичайного, бо, поза всяким сумнівом, не тільки Апокаліпсис, але і все Святе Письмо буквально пронизане есхатологічним очікуваннями, а тема антихриста і останніх часів звучить в Писанні не просто як проходить, але як вимагає серйозного богословського осмислення. Осмислення, в процесі якого цілком припустимі дискусії і різнодумства, цілком здатні, на думку Святого апостола Павла, сприяти духовному та інтелектуальному розвитку християнина: «бо статись належить бути єресям між вами, щоб відкрились між вами й досвідчені» (1-е Кор. 11:19 ).

Однак, на жаль, не завжди ці дискусії проходять на належному богословському рівні. Нерідко вони стають приводом до зубожіння любові між православними християнами, причинами сварок, чвар, образ і взаємних звинувачень у зубожінні віри, фанатизм і богословської безграмотності. Часом доходить до того, що ті, хто відмовився від біопаспортів або ІПН, і ті, хто не зробив цього, дивляться один на одного як на ворогів Церкви, ворогів Православ’я.

Хоча, якщо подивитися на цю проблему з боку поглядом безстороннього дослідника, для подібної конфронтації немає ні найменшого приводу, так як навряд чи хто-небудь з вірних чад Церкви буде сумніватися в наступному.

По-перше, «новий світовий порядок» – це не міф, а передбачене Письмом суспільство, до якого рухається людська цивілізація і в якому вже неможливо буде жити християнам. Все в житті людини часів антихриста, від банальних покупок в супермаркеті до релігійних переконань, буде контролюватися державою. І в цьому сенсі царство антихриста в категоріях політології дійсно можна буде назвати не тільки глобальним і навіть не тільки авторитарним, але і тоталітарним, тому що за своєю суттю воно претендує на контроль над переконаннями громадян. Апокаліпсис це висловлює знаменитою фразою про накресленні, яке антихрист ставить на чоло і на праву руку людини (Одкр. 13, 16-17). Десниця – це образ дії, чоло – спосіб мислення.

І більш ніж імовірно, що настільки суворий контроль над життям своїх громадян держава (в свою чергу контролюється антихристом) буде здійснювати через електронні засоби спостереження. Електронна пам’ять, що зберігає всі дані про життя громадянина, електронні гроші, які фіксують покупки та інше, дозволять державі стежити за такими дрібницями приватної людського життя, які вислизали з-під контролю навіть радянської системи.

Коротше кажучи, для «нормального» життя в суспільстві часів антихриста від людини вимагають підтвердити своїми справами вірність антихристової ідеології. Для тих же, хто не зробить цього, будуть передбачені суворі заходи впливу, що позбавляють їх безлічі привілеїв: можливості влаштуватися на роботу, торгувати і здійснювати покупки, отримувати пенсію і т.д. Тобто за фактом ці люди стануть ізгоями, які опинилися на узбіччі життя, бо, навіть живучи в місті, вони будуть відчувати себе, немов пустинножітелі.

По-друге, знову ж таки, ні у кого не викликає сумнівів той факт, що основна провина за торжество антихриста лежить не на «масонів» або інших, уявних або дійсних, ворогів Церкви Христової, а на самих християн. Християни втомилися бути християнами – ось чому ослабне світло. Християнам захотілося бути ще кимось, захотілося спробувати призабутої язичницької духовної «екзотики» – ось чому тьма знову пошириться по всій землі: «Здорового науки не будуть триматись, але за своїми примхами будуть собі обирати вчителів, які лестили б слуху; і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок »(2 Тим. 4,3-4).

Мабуть, це головна звістка християнської апокаліптики. На думку преподобного Єфрема Сирина, особливість останньої історичної трагедії людства буде полягати в тому, що люди самі виберуть собі нову віру і нових владик, самі відкриють світ для «князя пітьми» і «з усією охотою стануть його союзниками».

І по-третє, з чим усі згодні, так це з тим, що, як би не був страшний прихід антихриста, все ж його царювання ще не настав, а отже, поки ще немає і не може бути ніякої друку антихриста в наші дні . Та й для прийняття цієї печатки необхідно буде свідоме волевиявлення кожної конкретної людини (так що прийняти друк звіра непомітно для себе, на жаль, не вийде). Та й з тим, що горезвісні біопаспорти або ІПН не є печаткою антихриста, сьогодні згодна більшість православних віруючих (від ієрархів і священнослужителів до мирян).

Але раз всі ці тези не викликають у нас нарікань, тоді про що ж ми сперечаємося? Думаю, відповідь можна знайти у відомому творі К.С. Льюїса «Листи баламута», де старий, багатий досвідом спокушання людей біс говорить молодому бісеням: «Ми направляємо жах кожного покоління проти тих вад, від яких небезпека зараз найменше, і направляємо його схвалення на доброчесність, найближчу до того пороку, який ми намагаємося зробити властивим часу. Гра полягає в тому, щоб вони бігали з вогнегасниками під час повені і переходили на ту сторону човна, яка майже вже під водою».

І дійсно, поки ми ламаємо списи з приводу біопаспортів та ІПН, сперечаючись про те, чи потрібно їх приймати, чи ні, від нас вислизає той факт, що поступово ми перестаємо бути християнами, перестаємо бути учнями Христовими, тому що «Тому дізнаються всі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35). Але ж поки ми боремося з псевдопроблемами і не бажаємо почути один одного, саме любов непомітно йде з наших сердець. Хіба це не велика послуга антихриста, ніж прийняття біопаспорти або ІПН?

Любов вимагає, щоб ми в першу чергу постаралися зрозуміти співрозмовника і поступилися йому (прислужитися ближнього) у другорядних речах, втілюючи тим самим у життя один з основних християнських принципів духовного життя: «У головному єдність, у другорядному різноманіття, в усьому любов».

Так може, дотримуючись цього принципу, нам, християнам, варто розчути Боже попередження про останні часи: «Не бійтеся й не лякайтеся перед цією силою силенною, бо не ваша війна, а Божа» (2 Хр. 20,15)? Може, варто задуматися над тим, що найважливіша війна для християнина – це не війна з глобалізмом, біопаспортів або ІПН, а війна з самим собою, з тим гріхом і пристрастями, які гніздяться всередині кожного з нас і які будуть головною причиною нашого відчуження від Христа і його Царства?

Втім, точно так же навряд чи варто засуджувати тих, хто відмовляється від нових документів, кодів і намагається в міру сил протистояти кризі, що насувається тотального контролю над особистістю. Адже не можна виключати ситуацію, згідно з якою, відмовляючись від біопаспорти, людина намагається хоч якось вийти з поля тотальної залежності від зовнішніх умов життя, засмоктує багатьох з нас в гріховний вир мирської суєти, позбавляючи волі бути не тільки християнами, але і людьми взагалі. В цьому випадку, якщо, звичайно, людиною не рухає почуття гордовите усвідомлення себе борцем з тотальним контролем, глобалізацією, масонами і т.д.,
відмова від біометричних документів цілком може стати частиною особистісної аскетичної боротьби людини зі своїми пристрастями (в першу чергу з палкою прихильністю до комфортної, ситого, безпроблемного життя в суспільстві споживання). Хоча і тут даний крок, у відриві від усієї повноти аскетичних методів боротьби з пристрастями і гріхом, навряд чи може принести людині хоч маломальскую користь.

Закінчити цю статтю мені б хотілося закликом до того, щоб у міру можливостей серед православних християн, з одного боку, стало якомога менше розмов про антихриста, а з іншого – більше спрямованості до Христа і очікування Його Другого Пришестя. Бо нам, християнам, якщо, звичайно, ми дійсно ними є, нема чого боятися останніх часів і тим більше нема чого молитися про відстрочку кінця світу. Бо Апокаліпсис і, отже, Біблія взагалі-то закінчуються словами: «Прийди Господи Ісусе!».

Ось чому багато святих отців Церкви і, зокрема, преподобний Єфрем Сирин вважали, що Христос не сказав про точний час свого повернення. Для того, щоб християни всіх поколінь чекали Його і сподівалися, що їхні очі, а не очі чужі в плоті своєї побачать Бога!